ukrhockey.com


26 жовтня, на 81 році життя пішов з життя один з фундаторів київської хокейної школи Ігор Олексійович Шичков.

Інтернет сайт ukrhockey.com та журнал "Хокей без кордонів" висловлюють глибокі співчуття рідним та близьким Ігоря Олексійовича...


Світлій пам'яті Ігоря Шичкова присвячується:

інтерв'ю журналу "Хокей без кордонів" №2,
березень 2006



Ігор Олексійович Шичков. Народився 21 лютого 1931 року, Горький, СРСР. Майстер спорту СРСР. Центральний нападник. Віце–Чемпіон СРСР в складі горьківського “Торпедо” 1961р., її уславлений капітан. Входить в 10 –ку найкращих бомбардирів клубу за всю його історію - 135 шайб в офіційних матчах першості Союзу. Тренер команди майстрів ”Динамо“Київ\ “Сокіл Київ” (1963-1975); 1968-1975 рр. головний тренер. З 1975 до 1999 – тренер СДЮСШОР «Сокіл». Заслужений тренер України. Зараз - Завуч ШВСМ (Київ). Цю людину знають, цінують його внесок у розвиток найшвидшої у світі гри в Києві.

"Хокей без кордонів": Ігоре Олексійовичу, як Ви прийшли у хокей?
Ігор Шичков: Так як і всі хлопчаки. Я жив неподалік від стадіону “Динамо” в місті Горький. Взимку там заливали ковзанку і ми ходили туди з приятелями. Так познайомився з хокеєм. Спочатку ми грали російський хокей з м’ячем. Мене побачив один з тренерів “Динамо” й запропонував грати за юнацьку команду. Це був початок 1945 року. У 1947 році я вже грав за дорослих на першості Російської Федерації. Я вчився у фізкультурному технікумі й у нас був викладач, який грав у Харбіні. Не знаю, що він там робив, але до канадського хокею привчив нас він. Десь у 1948 році я перейшов у команду “Торпедо”. У вищу лігу ми пробилися у 1953 році.

ХБК: Коли Ви стали капітаном команди?
І. Ш.: У 1954 році.

ХБК: На якій позиції Ви грали? У якій п’ятірці?
І. Ш.: Спочатку я грав на позиції захисника, а згодом перепрофілювався на центрального нападника. В ті часи не було розподілення за нинішнім зразком на п’ятірки, трійки нападників. У нас було дві рівних ланки. Потім три…

ХБК: “Торпедо” Горький – це перша немосковська команда, яка виграла медалі радянської хокейної першості. Розкажіть, будь ласка, коли це трапилося? Що тоді було для вас найбільш пам’ятним?
І. Ш.: Ми не розраховували на призові місця. Але обставини склалися таким чином, якщо ми виграємо у грі проти “Крил рад”, то ми напевно ставали срібними призерами. Очевидно, це і надихнуло нас у вирішальний момент чемпіонату. У нас команда підібралася дуже сильна. Ми щойно виграли приз “Советского спорта”, зайняли друге місце в Спартакіаді народів СРСР. І ось до цього моменту, коли нам довелося грати проти “Крил рад”, ми відчували себе впевнено. Виграли ми 4-2 у себе вдома. Перші – ЦСКА, другі – ми, треті – “Локомотив”. Це був 1961 рік. Отже ми порушили гегемонію московських команд. В цьому головна суть тієї перемоги.

ХБК: Легендою стала історія, як згорів Палац спорту в Горькому. Ви можете розповісти, як це трапилося?
І. Ш.: Це трапилося на другий день після нашої “срібної” гри з “Крилами рад”. Ми грали з ЦСКА. Це була субота. І ми виграли цю гру. Наступного дня мав відбутися другий матч. Зустріч мала розпочатися о першій годині. Вболівальники почали збиратися ще зранку. А це був березень, лід почав танути, відлига, одним словом, несподівана. І гру перенесли на сьому вечора. А вболівальники не розходяться, починають “грітися”. За дві години до початку гри стадіон вже був переповнений. О 19-00 ми приходимо, а лід тріскається, провалюється. Там і лід сухий завозили, однак нічого не допомагало. Вирішено ще раз перенести гру на сьому ранку наступного дня – понеділка. А вболівальникам, що цілий день, прочекали, подавай гру. Вони казали, що це Тарасов не хоче грати, бо боїться програти. Почали вони бешкетувати. Хтось виліз на стовпи, почав їх розхитувати, кричали: Тарасова сюди… Стадіон був дерев’яний, хтось щось кинув і зайнявся вогонь… Зрештою цю другу гру ми грали в Москві. Програли, на жаль. Вели 1-0 до 58-ї хвилини, але за дві хвилини нам москвичі зуміли закинули дві шайби.

ХБК: Ви могли стати чемпіонами…
І. Ш.: Так. Якби виграли повторну гру. Але, як бачите, все було проти нас…

ХБК: Дворазовий Олімпійський чемпіон, багаторазовий чемпіон світу, легендарний воротар Віктор Коноваленко був тоді у складі “Торпедо”?
І. Ш.: Так.

ХБК: Скільки Ви сезонів спільно відіграли?
І. Ш.: Разом ми грали десь 8 чи 9 сезонів.

ХБК: Розкажіть, будь ласка, про нього. Яким він був? Що це була за людина?
І. Ш.: Дуже скромний, не багатослівний. Чесний, відданий. Він непогано грав і в позиції нападника. Коли він стояв у воротах, ключку він тримав у правій руці, а коли виходив у поле – у лівій. Володів гарним кидком. Пам’ятаю такий випадок. Ми грали у першості Спартакіади народів СРСР в Брянську. Вийшли ми грати, у першому періоді ми закинули з десяток шайб. Я кажу Коноваленкові: “Вікторе, пограй у полі, а я у воротах постою”. Він каже: “Гаразд, з задоволенням”. І гола чотири він закинув…
Він завжди мене просив, аби я йому покидав шайбу. Нікого не просив, тільки мене. Він часто приїздив до Києва, коли я працював у дитячо-юнацькій школі, заходив до мене в гості.

ХБК: Ігоре Олексійовичу, як відбувалося святкування 45-ї річниці завоювання тих срібних медалей. Знаємо, Ви щойно приїхали з Нижнього Новгороду.
І. Ш.: Насамперед ми всі, хто зібрався, поїхали на цвинтар до Коноваленка, поклали квіти. Потім була урочиста частина в тамтешньому палаці спорту, прес-конференція. Була гра в рамках чемпіонату Росії – “Торпедо” проти Самари, а на завершення гра “Легенди Росії” проти ветеранів горьківського “Торпедо”. Перед початком цього матчу вшановували нас, ми по черзі виходили, місцеве начальство дарувало нам коштовні подарунки, квіти, цінні призи… Нас з того складу “Торпедо” залишилося шість чоловік.

ХБК: Ігоре Олексійовичу, як Ви опинилися в Києві?
І. Ш.: У 1963 році мене призначили головним тренером горьківського “Торпедо”. Але згодом з’ясувалося, що я маю асистувати Олександру Прилепському. Я знав цю людину добре. У нього складний характер. Не хотів з цією людиною працювати. Я сказав керівництву, якщо ви за моєю спиною запросили Сашка, то нехай працює він, а я – їду… Мене якраз запросили попрацювати в Києві. Я погодився. Приїхали зі мною хлопці з Горького, Ленінграда, Уфи, Свердловська. Більшість була з мого міста. Я приїхав як тренер “Динамо”, але нам не вистачало гравців на перших порах, тому мені довелося відіграти десь півсезону. Я був 5 років головним тренером київського “Динамо”.

ХБК: Чим, на ваш погляд, відрізняється сучасний хокей від минулого?
І. Ш.: Сучасний хокей – зовсім інший. У наш час хокей був більш швидкісним, більш видовищним. Колективні дії були ліпше, ми грали багато в один дотик. Зараз це рідкісне явище.

ХБК: Що Ви як тренер відзначили для себе на Олімпійських іграх 2006 в Турині. Що нового в сучасному хокеї? Які б ви відзначили тенденції?
І. Ш.: Як я вже казав, зараз хокей став, на жаль, менш видовищним... Як відомо, подекуди команди привозять на чемпіонати світу не всіх своїх кращих хокеїстів. А в цьому є та має бути суть змагань, де беруть участь збірні! На турнірі в Турині особливо мені сподобалися канадці та американці. Вони грали більш комбінаційно та вигадливіше, як мені здалося, аніж інші команди. Від недавнього часу вони грають у колективну гру. Індивідуальність, яка була раніше, відійшла на другий план.

ХБК: Що Ви можете сказати про олімпійських чемпіонів збірну Швеції – суперника збірної України на майбутньому чемпіонаті світу?
І. Ш.: Швеція завжди була у фаворитах. Шведи володіють великою волею, вони технічні. Зі слабких сторін можу відзначити, що іноді у них буває зневага до супротивника. Іноді вони аж надто розслабляються. Інших слабких місць у них немає. Гарно володіють шайбою, ковзають гарно, силові прийоми виконують чисто. На сьогодні це одна з найкращих команд за баченням гри.

ХБК: Відомо, що ваш онук Олексій пішов шляхом діда. Як у нього зараз справи, як складається його кар’єра?
І. Ш.: Він зараз в Америці, вчиться в коледжі, грає за одну із студентських команд. Нещодавно телефонував мені, казав, що переріс рівень цього хокею і буде намагатися перейти на вищий рівень.

ХБК: Чи бачите ви себе в своєму внуку?
І. Ш.: Певною мірою так. Ковзання, наприклад, у нього моє. Намагається грати без порушень правил. Це мені також було властиво, бо я ніколи, навіть коли у мене були підстави для “помсти” чи грубощів я на це не йшов...

ХБК:Нещодавно Ви відсвяткував своє 75-ліття. “Хокей без кордонів” приєднується до вітань ювіляру й бажає йому міцного здоров’я, оптимізму, аби той шлях, який він пройшов був зразком для молодого покоління хокеїстів.
І. Ш.: Дякую... Хочу сказати, що коли я приїхав у Київ допомагати у становленні хокею, я впорядкував два довідника з хокею. Один – російською, другий – українською мовами. Після цього я не бачив подібних видань, які б тут видавалися. Я бачу, що ви починаєте практично з того ж, з чого я починав у цій справі. Без агітації не виростимо ми хокеїстів. Якщо ви цю справу “проб’єте”, ви зробите велику річ для українського хокею…


"Хокей без кордонів"
ukrhockey.com
...