ukrhockey.com
травень 2010

12 травня легендарному професіоналу НХЛ, члену Залу хокейної слави Джону Буцику виповнилося 75 років! Насьогодні Джон Пол Буцик є живою легендою професійного хокею північної Америки 50 -70-х. Він народився 12 травня 1935 року в канадському Едмонтоні в родині українських емігрантів із невеличкого села Буців, що на Львівщині, — Параски і Семена Буциків.

Із 1951–го Джонні почав виступати за юнацьку команду «Едмонтон ойл кінгз» у Західноканадській лізі, а в 1953–му підписав контракт із «Детройт ред уїнгз». З іменем Джона Буцика пов'язана легендарна українська трійка нападу професійного хокею НХЛ відома як "Uke line", у складі Джонні Буцика, Бронко Хорвата і Віка Стасюка...

На честь 75-річчного ювілею Джона Буцика, пропонуємо розповідь про цей феномен професійного хокею.

Опубліковано:
"Хокей без кордонів"
березень, 2008
Северин Сіренко

Uke line "ведмедів" з Бостону



У 1957-у році в складі "Бостон брюїнз" виникла "Uke-line". Це її появу на льоду вболівальники вітали пронизливим кличем "Go, Ukes, Go! Go, Ukes, Go!" – "Вперед, юки, вперед!".

В травні 1957 року менеджеру "Бостон брюїнз" Лінну Патріку на очі потрапила газета трирічної давнини, в якій була стаття про успіхи "Едмонтон флайерз" й ключових гравців цієї команди Джонні Буцика (1935 року народження), Бронко Хорвата (1930 р. н.) і Віка Стасюка (1929 р. н.). Ці хлопці дійсно вперше разом вийшли на лід у 1954 році у формі "Едмонтон флайерз".




Буцик грав ліворуч, Хорват – у центрі, а Стасюк – праворуч. Тоді вони демонстрували неабияку зіграність й взаєморозуміння. Але невдовзі ця трійка розпалася, її учасники опинилися в різних командах і різних містах і, здавалося, що їхні дороги розійшлися назавжди…





"Бостону" потрібна була свіжа кров. П'ятнадцять років поспіль "брюїнз" топталися на місці. "Може зібрати цих хлопців до купи? А раптом щось і вийде?" – подумав Лінн Патрік й почав діяти.

Джонні Буцика він знайшов в Детройті, Вік Стасюк у нього вже був, а Бронко Хорвата розшукали в Нью-Йорку. Усі вони не були на провідних ролях в своїх командах. Це значно полегшувало питання обмінів. Буцика, зокрема, поміняли на опального в ту пору Террі Савчука.



Влітку 1957 року всі троє були в Бостоні. Через кілька місяців вони вийшли на лід. Так народилася легендарна "Юк-лайн", яка не один рік "тероризувала" Національну хокейну лігу. Джонні Буцик, Вік Стасюк і Бронко Хорват.

Щодо походження Хорвата, то хоч він сам і жартував, що "мене всиновили українці", відомо, що його батьки були мадярами, однак походили з так званої Карпаталії, так угорці називають Закарпаття.

"Вперше я зустрів Віка в Едмонтоні, коли він грав за "флайерз", а я тоді був з "нафтовими королями", – згадував через багато років Джонні Буцик. – Я був зачарований ним та його грою. Вік належить до тих хокеїстів, яких ми називаємо справжніми. І він хотів кожного навчити стати таким гравцем, яким він був. Вік – це той типаж людини, яка важко працює кожен день. На кожному тренуванні він ковзав щодуху по майданчику, аж поки його обличчя не ставало синім. Вперед – назад, вперед – назад, немов вітер.

Часом, після гри, ми могли цілу ніч сперечатися, хто й що зробив не так. Коли ми втрьох – я, Вік і Бронко – орендували один будинок в Арлінгтоні, неподалік від Бостону, ми завжди розмовляли, їли й лягали спати з думкою про гру. Ми на матчі їздили разом, разом їхали додому. Разом розважалися... Вік є по-справжньому відданою хокею людиною. Іноді аж надто. Ніхто не може жити 24 години на добу тільки хокеєм, бо це неможливо, але Вік тільки цим і жив."



"Юк-лайн" є однією з найзнаменитіших у хокейному світі трійок через те, що вона – перша в історії НХЛ трійка нападників, кожен член якої в одному сезоні закинув понад 20 шайб. Це відбулося у першому їхньому спільному сезоні 1957-58 рр.
У подальшому чудова трійка нижче цієї планки не опускалася. "Юк-лайн" постійно була на передових позиціях в НХЛ, випереджаючи інші трійки на півтора-два десятка за набраними очками. У 1958 році вони встановили й інший рекорд: Буцик, Хорват і Стасюк утрьох набрали 174 очки.
Цей рекорд давно уже перевершено, а 20 шайб за сезон сьогодні по зубам гравцям доволі посередньої трійки. Але не забуваймо, що то були 50-ті роки, коли хокей виглядав не так як зараз.



У цьому контексті "Юк-лайн", мабуть, видатна ще й тому, що змістила на задній план індивідуальність, лідерський тип гри в хокей, натомість з'явилось поняття результативної командної гри. Першим відзначив українську складову нової трійки бостонський журналіст Лео Монехен. Це з його подачі після кількох публікацій в тамтешніх газетах в хокейному світі закріпилося "Uke-line".

Тед Лінсдей, що не один рік грав в одній трійці з неперевершеним Горді Хоу в "Детройт ред вінгз", і є тонким поціновувачем хокейних талантів, багато кого бачив у грі, й як ніхто інший має право давати оцінки та наклеювати ярлики, якось сказав, що кінець п'ятидесятих років минув під впевнену ходу "Юк-лайн". В одному з телеінтерв'ю він мовив: "Треба було бачити, як разом грали Буцик, Хорват і Стасюк! Їх називали "Uke-line", оскільки всі троє мали українське коріння. Здається так українською вимовляються їхні прізвища: Бацук, Хорват, Стесьюк… Цій трійці не було рівних в НХЛ як мінімум п'ять років. Коли вона з'являлася на льоду, трибуни вставали й плескали в долоні, волаючи "Go, Ukes, Go!" Трошки помилився у вимові прізвищ містер Ліндсей…
Голкіпер Гленн Холл якось розповів: "Бачите у мене на обличчі три шрами? Появі одному з них я повинен завдячувати Віку Стасюку, який влучив в моє обличчя шайбою. Це було у 1957 році, коли ми грали проти "Бостон брюїнз". Це був дикої потужності кидок, я б сказав – гарматний постріл. Стасюк умів лупити по шайбі з такою силою, наче хотів її відправити на Місяць. Тоді шайба влучила мені під ліве око. А це ж плей-офф! Оскільки я був головним голкіпером "Детройту", то мені ніхто не дозволив залишити майданчик. Гра зупинилася десь на тридцять хвилин, поки лікар рихтував мене. 21 шов він наклав на моє обличчя. Цей кидок Стасюка я не забуду ніколи. Чи не ображаюся я? Це ж хокей!".
Ось ще кілька найбільш пам'ятних подій з життя "Юк-лайн":

- 4 січня 1958 року Джонні Буцик закинув три шайби підряд у ворота "Нью-Йорк рейнджерз" (це так званий "справжній хет-трік");
- Протягом сезону 1958-59 рр. Вік Стасюк двічі відзначався хет-тріком. Бронко Хорват також закинув в одному матчі три шайби, дві з яких – у меншості;
- 22 матчі поспіль у сезоні 1959-60 рр. Хорват не залишав хокейний майданчик без голу.
- Сезон 1959-60 років став найкращим сезоном для Віка Стасюка. У 69 матчах він відзначався 68 разів (29+39). Експерти Національної хокейної ліги зарахували його до складу "Всі зірки НХЛ".



В своїй книзі "Хокей в моїй крові" Буцик написав: "Бронко, не був суперовим ковзанярем, тому ми з Віком часто мусили ковзати за себе і за "того хлопця", щоб розсіяти захист суперників на якомога більшій площині. Бронко ж тільки чекав на пас. Він володів неперевершеним кистьовим кидком. Такого я більше ні в кого не бачив. Як на мене, Хорват мав найкращий, найточніший й найакуратніший постріл, який тільки можна собі уявити. Це були дуже небезпечні удари по воротах. Десь 95 відсотків з усіх закинутих ним шайб припадає на влучні кистьові кидки з відстані 4-6 метрів до воріт. Я пам'ятаю, лише даси йому шайбу, і – фьють – вона потрапляє у ворота крізь якусь вузеньку шпаринку".



Вік Стасюк: "Ми часто на майданчику перегукувалися українською, типу "я зліва", "наперед", "за спину", аби нас не розуміли суперники. А це між іншим доволі дієвий інструмент. Я це знав. І в майбутньому, через десять років, коли тренував "Філадельфію флайерз", заборонив гравцям використовувати інші мови, насамперед французьку, бо, по-перше, я як тренер все маю розуміти, а по друге, французькою ти нікого не спантеличиш. От якби ми тоді набрали українських хлопаків, – сміється Стасюк. – Та де їх було взяти?.."

У 1958 році "Бостон брюїнз" вийшли у фінал Кубку Стенлі, перемігши на проміжному етапі "Нью-Йорк рейнджерз", але команді, яку створив Лінн Патрік не вистачило для перемоги впевненості у своїх силах. Сплав молодості і вправності поступився досвіду і силі "Монреаль канадієнз". До речі, "канадці" тоді п'ять років поспіль вигравали Кубок Стенлі. Вони були явно кращими.





Поразки наших героїв не засмучували. Якщо ти сповнений наснаги перемагати, мусиш уміти ковтати й гіркоту поразок. Іноді, щоправда, не обходилося без сліз. Так, за результатами сезону 1959-60 Бронко Хорват мав усі шанси закінчити хокейний рік з найкращими статистичними показниками. Але – не судилося. Його на одне очко випередив Боббі Халл з "Чикаго блекхоукс". (80 проти 81.) І Хорват плакав.





"Це був пік моєї кар'єри. Третій рік поспіль я грав з Буциком і Стасюком. "Юк-лайн" не залишала майданчика без забитого голу. Ми грали немов безвідмовна машина. Прохід – пас – фінт – гол. Я йшов на рекорд, і, якби Буцик не зазнав травми і не вибув на місяць, я би перевершив Боббі Халла. Я дійсно тоді плакав. Пам'ятаю нашу останню гру в сезоні. Я щойно прийшов з лікарні, де мені наказали протягом двох місяців не їсти нічого твердого, бо в щелепі була тріщина. І ось ввечері ми вийшли на лід – я, Буцик і Стасюк. Я був налаштований наздогнати Халла. Мені потрібно було закинути або дві шайби, або зробити дві гольові передачі. Ми виграли. Але… Мені подобалося грати з Буциком і Стасюком. Вони були ідеальними пасувальниками, й завжди були на своєму місці. В хокеї дуже важливо, щоб твій напарник не тільки розумів тебе й твої дії, а й міг їх передбачити".





"Юк-лайн" припинила своє існування у 1960 році. Генеральний менеджер "Бостон брюїнз" Лінн Патрік вирішив перетасувати колектив. Буцик залишився в Бостоні, Стасюк переїхав у Детройт, а Хорват – в Чикаго. А для "Бостон брюїнз" настали темні часи (dark days), як написано в історії клубу. Команда довгих вісім років поспіль була аутсайдером.

Члени "Юк-лайн" разом не вигравали Кубок Стенлі. Стасюк і Буцик це зробили, так би мовити, кожен окремо. Хорват же кубок не вигравав.
Вік Стасюк тричі ставав володарем Кубку Стенлі, граючи за "Детройт" (1952, 1954 і 1955 рр.); загалом провів в НХЛ 745 матчів, у яких закинув 183 шайби й зробив 254 гольових передачі. Грав до 1963 року. Як головний тренер тренував клуби "Філадельфія флайерз" у 1969-1971 роках та "Ванкувер Кенакс" сезон 1972-73 року. Зараз – на почесній пенсії.

Бронко Хорват зіграв впродовж 1955-63 років 434 матчів в НХЛ. Він автор 141 голу та 185 результативного пасу. Також – на почесній пенсії.

Джонні Буцик – один з найтитулованіших гравців "Бостон брюїнз".



Грав за "ведмедів" аж до 1978 року. Буцику належить багато клубних рекордів Бостону. Частину з них тільки нещодавно переписав на свій манер Рей Бурк. Буцик в НХЛ закинув 597 шайб (з них 41 — у «плей–оф»), віддав 875 передач. З них в "Бостоні" - 556 голів та 813 результативних передач. Більше в "Бостон брюїнз" ніхто ніколи не закидав. У шістдесятих він в кількох сезонах провів 418 ігор поспіль.



У 39-річному віці в одній грі Буцик закинув 4 шайби! Він відіграв 22 сезони в НХЛ - 1540 матчів! Двічі вигравав Кубок Стенлі (1970, 1972 рр.).



З 1981 року Джонні Буцик – член Зали хокейної слави в Торонто. Номер "9", в якому він 21 рік грав за "Брюїнз", навіки закріплено за ним. Його "дев'ятка" висить під дахом льодового палацу "Бостон Гарден". Буцик був учасником сімох ігор "Всі зірки НХЛ". У 12 сезонах він набирав понад 60 очок. У 1977 році Вождя нагородили "Лестер Ратрік Трофі" – за вагомий внесок у розвиток хокею на території Сполучених Штатів Америки.



Двічі нагоджений "Леді Бін трофі" за коректний, джентльменський стиль гри. У 1999 році "Бостон брюїнз" заснували нагороду "Джон Буцик Еворд", якою щорічно відзначається гравець команди, що виявив найбільшу благодійність й активну громадську позицію. Нині й досі працює в системі "Бостон брюїнз"...


"Хокей без кордонів"
...