ukrhockey.com
ХБК, травень-червень 2008
Северин Сіренко
"Важко рости в тіні гігантів. Для цього потрібно бути сильним і наполегливим. Сила і наполегливість Дейла Хаверчука були настільки великими, що його не можна було не помітити. Більша частина його кар'єри була присвячена боротьбі за чемпіонські титули в складі хокейної династії з провінції Манітоба, яка мала назву "Вінніпег джетс". Здебільшого були поразки, але були й перемоги. І там він проявив свій характер і пристрасть. За це його поважали суперники і хокеїсти з усього світу. Хаверчук був героєм для вболівальників. Запитайте будь-кого в Вінніпезі чи Баффало. Його кар'єра перервалася через травму. Але нам пощастило, ми бачили його в грі протягом 16 сезонів. Він один з тих спортсменів-снайперів, чия зірка завжди сяяла дуже яскраво. І сьогодні можна почути, як вболівальники в Вінніпезі скандують його ім'я".
Це фрагмент виступу відомого хокейного коментатора Джона Веллса на церемонії введення Дейла Хаверчука в члени Зали хокейної слави (14 листопада 2001 року).
Дійсно, "важко рости в тіні гігантів". Особливо, якщо ключем до слова "гіганти" є магічні прізвища двох хокеїстів – Грецькі та Лем'є. Хаверчуку випала така ж доля як і їм. Уейн вів до перемог "Едмонтон ойлерз", Маріо – "Пітсбург пінгвінз", а Дейл – спочатку "Вінніпег джетс", потім "Баффало сейбрз". Першим двом вдалося пробитися до переможної вершини, а Дейлу – ні. Однак сьогодні він без жалю каже: "І хоча я не вигравав Кубок, я б нічого не змінив в своєму житті, в своїй кар'єрі хокеїста. Просити більшого у долі – це просто жадібність".
Золотий хлопчикАле ця історія розпочинається, ясна річ, не з церемоній і квітів, а з квітня 1963 року, четвертого дня місяця. У цей день в родині Ореста та Елеонори Хаверчуків з'явився первісток – хлопчик, якого нарекли Дейлом. Пізніше він стане Каченям, але таким Каченям, який на відміну від андерсоновського казкового персонажу, ніколи не був гидким.
Малий Дейл ще не вмів як слід ходити, як дбайливий тато вже потурбувався про його майбутнє. Він купив йому ковзани розміром з долоню першокласника. Ці черевики з лезами на Дейла натягнули, коли він і до звичайного взуття ще не звик як слід. Йому щойно виповнилося два роки, як батько повів його на ковзанку. "Подивіться на мого сина, – кричав він сусідам. – Він ще хитається, коли ходить, але вже вміє стояти на ковзанах!" Ясна річ, Дейл не усвідомлював, що коїться навколо, чому ці всі люди усміхаються, і чого це його ногам так не комфортно. Але йому було цікаво. І той сніг, і ті дядьки, що літали навколо нього в різнокольорових шаликах, і тітоньки, що ледве встигали за ними, і ті хлопці з якимись кийками, що штовхали одне одного, і те, заради чого вони це робили – шайби.
Йшли роки. Дейл уже знав, що таке хокей, він уже вмів сам одягати ковзани (щоправда, це забирало в нього мало не півдня), він уже зустрічав на собі насуплені погляди своїх однолітків. До десяти років він був єдиною дитиною в родині, тому вся увага батьків була зосереджена на ньому одному, на його примхах і потребах. Втім, Дейл не був дитиною, яка вимагала все і вся. Він завжди в усьому знав міру.
Його сім'я – типовий представник середнього класу тих часів. Батько Дейла – Орест – працював в Ошаві (неподалік від Торонто) в представництві компанії "Дженерал моторс". Вони були не просто сином і батьком. Вони були друзями, що постійно були поруч. Неабияка дбайливість Ореста (на канадський манер Едварда) Хаверчука до сина має доволі просту природу. Він сам рано залишився без батька, і те, що недоотримав від нього, він спробував передати синові…
Дитяче та юнацьке життя Дейла оберталося навколо хокею та музики. Він просто шаленів від Елвіса Преслі. Дейл сам непогано грав на гітарі й цілком можливо, шоу-бізнес втратив неабиякого віртуоза гітарної справи. Але він вибір зробив ще у дитинстві – хокей.
Коли йому виповнилося 14 років, Хаверчука запросили грати з 16-літніми хлопцями за команду "Ошава дженералз". І ось тут його примітив Гас Бадалі – хокейний селекціонер, який відкрив світові Уейна Грецькі, Дейва Бабича, інших відомих і знаних хокеїстів. Містер Бадалі порозмовляв з Дейлом, попитав про його плани, роздивився його, й підійшов до батька молодого хокеїста: "Ваш син – напрочуд талановитий юнак, у нього хороший погляд, гарна мова та неабиякий інтелект".
Хіба така оцінка сторонньої людини може не сподобатися батькові? Згодом Хаверчук-батько ще не раз чув гарні слова про свого сина. Але цей випадок, ця зустріч є найдорожчими з його спогадів.
В 1979 році команда "Карнволл роялз" з Юніорської ліги Квебеку поклала око на Дейла, дізнавшись про його вміння, як тоді написала одна газета, створювати перемогу з нічого. Дейл не знав, де знаходиться це місто – Карнволл. Більше того, безпорадними були і його батьки, коли з цим запитанням він до них звернувся. "Я так не хотів туди їхати, – згадував Дейл, – і сподівався, що мене все ж таки вибере на молодіжному драфті якась інша команда, але вони обрали мене і я поїхав в це місто".
Дейл швидко звик до Карнволла. Він зробив "роялістів" найвідомішою командою в тій юніорській лізі. Два роки він провів у цьому клубі й обидва сезони ця команда вигравала свій "локальний" кубок. Хаверчук практично завоював всі індивідуальні призи, ставши кращим гравцем ліги, найціннішим гравцем плей-офф, найкращим юніором Канади (1981 рік) тощо. В молодіжному хокеї йому більше нічого було робити. І Хаверчук пішов на підвищення. Його хотіли бачити в своїх складах багато НХЛівських команд, у багатьох текли слинки. Але правом обрати Дейла володіла тоді команда "Вінніпег джетс".
Перший номер драфту – це своєрідний карт-бланш, що видається перспективному юнаку, який гарно зарекомендував себе в системі юніорських ліг. Зіркою може стати і, приміром, 59 номер драфту, і 121. Все це умовно. Але перший номер вибору якби свідчить: ти, юначе, маєш гарні перспективи, дивися, вдало розпорядися цим, і врахуй, що тобі довіряють.
"Що ви відчули тоді у 1981 році, коли дізналися, що є першим номером драфту?" – запитали у Дейла юні поціновувачі хокею під час вже згаданої церемонії посвячення Хаверчука в члени Зали хокейної слави? "Я втомився від тієї уваги і хотів, щоб усе це якомога швидше закінчилося. А коли мене обрали і я вийшов на перше тренування з "джетс" і подивився, хто катається навколо мене, я подумав, ось і все, нарешті я потрапив туди, куди я прагнув потрапити".
"Я хотів лише одного –
грати в хокей і забивати"На початку й у середині 1980-х рр. Хаверчука часто порівнювали з Уейном Грецькі. Початок їхніх кар'єр чимось подібний один до одного. "Він має такі ж інстинкти, він так само розуміє шайбу, як Грецькі", – сказав якось один з менеджерів команди "Вінніпег джетс" Майк Доран. А колишньому генеральному менеджеру "джетс" Джону Фергусону належить така цитата: "Єдина проблема Хаверчука полягає в тому, що на заході від Вінніпегу розташований Едмонтон, а в ньому грає Грецькі".
Надамо слово одному з вболівальників "Вінніпег джетс" Куртісу Уолкеру. В колі фанів "джетс" він дуже знана людина. Куртіс відвідав близько 360 (!) матчів за участю своєї улюбленої команди, він створив інтернет-сайт, присвячений "реактивним" (www.curtiswalker.com/jets). Куртіс пам'ятає, як "джетс" народжувалися, росли, мужніли і... вмирали. (У 1995 році команда переїхала на південь США й відтоді називається "Фінікс койотс").
"Попередній сезон команда завершила на останньому місці. Ми знали, що в своєму першому році в НХЛ "Вінніпег джетс" доведеться не солодко, але ніхто й гадки не мав, що команда виграє лише 9 матчів з 80. 57 поразок! Ви можете собі таке уявити? Жах! Отже "реактивні", як команда, що зайняла останню сходинку, отримали право вибрати кращого новачка. І ним став Дейл Хаверчук.
Позаду Хаверчука (під іншими номерами драфту) залишилися такі легенди як Рон Френсіс, Ел Макінніс, голкіпер Грант Фюр... 13 серпня 1981 року Хаверчук приїхав у Вінніпег. Я як сьогодні пам'ятаю той сонячний день. Він пересувався містом на спеціальній машині. Його фото були в кожній газеті. В місті панувала така, знаєте, атмосфера піднесення і свята. Так от, на розі двох центральних вулиць Портейдж і Мейн його зустрічали вболівальники. Тут, на вулиці, в присутності мера Вінніпегу та власників команди він і підписав свій контракт з "джетс" й одягнув клубний светр з номером 10…
Хаверчук відразу став нашим кумиром. В той перший день, відчувалося, що йому якось ніяково від такої уваги, пізніше він намагався уникати цього. Навіть будучи капітаном "джетс" він часто ігнорував прохання про інтерв'ю. Він часто червонів, ніяковів, коли хтось його хвалив. Але все місто було в захваті від нього!
Я багато про нього читав, він дійсно вважався дуже перспективним, і ми всі сподівалися, що він гарно впишеться в команду. Так і трапилося. Від моменту як він одягнув форму "реактивних літаків", він став силою, що своєю грою й енергією, вела команду вперед. Всі гравці, що були навколо нього, в один момент оновилися й покращили свою гру. Після його приходу "джетс" пробилися у свій перший в історії плей-офф. Хаверчук багато зробив для "Вінніпег джетс" в тому першому своєму сезоні й у подальші роки. Він набрав 103 очки (45 голів + 58 пасів) і став найкращим новачком НХЛ – його нагородили призом Колдер Трофі.
А команда загалом набрала на 48 очок більше, аніж у попередній рік. Цей стрибок в очках – ще ніким не перевершено в НХЛ. До речі, на той час рекорд кращого новачка був закріплений за Пітером Стяшни. В своєму першому році в НХЛ цей бомбардир-початківець набрав 109 очок. Хаверчук впритул, як бачимо, до нього наблизився. Але зверніть увагу: Стяшни цього досяг у 24-річному віці, приїхавши в Північну Америку з Чехословакії вже досвідченим гравцем, а Дейл своїх 103 очки набрав у 18-річному віці. Він і до сьогодні є наймолодшим гравцем в НХЛ, що в одному сезоні понад 100 разів влучав у ворота та результативно пасував".
Реактивне КаченяКуртіс Уолкер розповідає, що Хаверчук завжди був яскравим гравцем. Іноді здавалося, що шайба сама шукала його й прилипала на гак його ключки. Дейлу не було властиво десь недопрацювати, рівень його гри завжди був високим, хоча до себе й своїх можливостей він завжди критично ставився. "Я лише командний гравець", – таким було його хокейне кредо.
Якщо подивитися як їде по льоду Дейл Хаверчук, то навряд чи можна було подумати, що він – один з найвидатніших хокеїстів. Він завжди катався трохи незграбно і його не можна було зарахувати до габаритних гравців. "Я не зміг би з кимісь суперничати в швидкості, змагатися на швидкість бігу від одного бортику до іншого. Це – не моє. Я завжди концентрувався на шайбі", – каже Хаверчук.
"І ми, вболівальники, і його партнери називали Дейла Каченям (Ducky). Щось у його зовнішності, у його манері ковзання було від каченяти, яке ледь уміло плавати. Але це – на перший погляд. Коли шайба потрапляла на гак його ключки, то відірвати від нього очей було неможливо!" – каже Куртіс Волкер.
"Сезон 1984-85 років був найкращим для "джетс" за всю їхню 17-річну історію перебування в НХЛ.
В плей-офф ми зійшлися з "Калгарі флеймз". Я пам'ятаю, як на домашні матчі вболівальники "джетс" за спеціальною домовленістю приходили в білих клубних светрах. Вся льодова арена – біла! Це була гарна традиція... В третьому матчі Джеймі Макоун з "Калгарі" завдав Хаверчуку травму. Прізвище Макоуна ми всі досі пам'ятаємо. Він зламав Дейлу два ребра! Ті, хто бачив того вечора вираз обличчя Хаверчука, який потерпав від болю, ніколи цього не забудуть. "Джетс" виграли серію у Калгарі, ми помстилися таким чином, але команді було важко без лідера, і ми зійшли з дистанції..."
В тому році "реактивні" були налаштовані виключно на перемогу. Команда виграла 43 матчі й програла лише 27 (10 нічиїх) у регулярному чемпіонаті. Відчуваєте, до речі, різницю між тим першим сезоном з тими дев'ятьма перемогами?
В сезоні, про який йде мова, 21-річний Дейл закинув 53 шайби й наблизився до отримання Харт Трофі (приз найкращому гравцю регулярного чемпіонату). Журнал "Гол-мегезін" знову порівняв Хаверчука з Уейном Грецькі. Але… Якби вони грали в різні епохи. Якби їхній шлях був розмежований у часі. Якби "Вінніпег джетс" Дейла Хаверчука і "Едмонтон ойлерз" Уейна Грецькі грали в різних дивізіонах і не суперничали між собою на початку фінальних серій плей-офф. Якби... Дійсно, "важко рости в тіні гігантів". До речі, нам відома думка самого "Номера першого", про того, хто у 1980-х роках постійно наступав йому на п'яти. В одному з інтерв'ю, міркуючи на тему, хто міг би за сезон набрати так як і він, понад 200 очок, Грецькі сказав: "Взагалі-то я бачив багатьох хокеїстів в дії, бачив різні стилі гри. Думаю, що лише двоє – Майк Боссі з "Нью-Йорк айлендерс" і Дейл Хаверчук з "Вінніпег джетс" можуть грати максимально результативно."
"Хаверчук грав за "джетс" до 1990 року, – розповідає далі Куртіс Волкер. – Він був найкращим гравцем, що коли-небудь носив форму "Вінніпег джетс". Не лише я так вважаю. На нього постійно полювали журналісти, він був ньюсмейкером кожного матчу, в якому виходив на лід. Напевно ніхто за всю історію Вінніпегу не був таким популярним як він. Він ніколи не розчаровував нас, вболівальників. Коли треба було забивати, він забивав, коли треба було стояти в захисті, він стояв."
Грати за "Вінніпег джетс" Каченя-Дейл припинив з таким багажем: протягом шести сезонів він набирав понад сто очок; в свій "золотий" 1985 рік – він відзначався 130 разів. Загалом йому належить 17 (!) клубних рекордів. За дев'ять років гри за "реактивних" Дейл набрав 929 очок (379 голів і 550 пасів) Друге його "офіційне" прізвисько говорить саме за себе – "Містер Вінніпег джетс".
Вболівальники не хотіли відпускати Хаверчука в іншу команду. Але всі розуміли, що Каченя потребує простору. Дещо замкнуте вінніпезьке озеро було замалим для нього. Як колись він переріс "Карнволл роялз", так він переріс і "реактивних". "Джетс" ніколи не були командою з розкішним бюджетом. Клуб не міг собі дозволити загравати з суперзірками в товаристві з якими, Дейл та його партнери почувалися комфортно й по-переможному. "Вінніпег джетс" подарували Національній хокейній лізі багато талановитих гравців, які, однак, зуміли заявити про себе на повний голос в інших командах.
З приходом Хаверчука команда завжди переступала рубіж чемпіонату й фінальної "пульки", але в складі "джетс" бракувало кубкових бійців, тих хокеїстів, що під час фінальних матчів вдруге (за сезон) народжувалися й у напруженій боротьбі прокладали собі та своїм одноклубникам шлях до перемоги. Каченяті-Дейлу кров з носу потрібно було пірнути в іншу, нову для нього атмосферу.
У складі "притуплених" шабельІ він пірнув у неї. "Баффало сейбрз" завершили сезон 1989-90 років не найкращим чином. Протягом кількох попередніх років вони не потрапляли в плей-офф. Але Дейлу, який, між іншим, на той час був другим (після Грецькі) найдорожчим у фінансовому плані гравцем ліги, не потрібно було звикати до команди, що пленталася в кінці турнірної таблиці.
В ту пору "шабленосців" часто називали командою "чаків" ("чак" – своєрідна альтернатива "юк"). У воротах був Клінт Маларчук, а компанію Хаверчуку в нападі складав СуперДейв – Дейв Андрейчук. З приходом Хаверчука справи у "Баффало" поліпшилися.
"Сейбрз" пішли угору, принаймні команда регулярно пробивалася в плей-офф. В першому році виступів за цю команду Дейл став кращим її бомбардиром. Він закинув 31 шайбу й 58 разів результативно пасував.
"Баффало сейбрз" мали у той час двох центрфорвардів-зірок Лафонтена і Хаверчука. Лафонтен, Андрейчук і Могільний були першою, як її називали іноді "рекламною", трійкою, а результативно грали переважно Хаверчук і Даг Боджер. Принаймні так було на певному етапі. "Шаблі" були сильною командою. Андрейчук спеціалізувався на добиванні "брудної" шайби, на боротьбі за неї біля воріт. Він був королем у "сейбрз" в цьому плані. Могільний крутився, зазвичай, біля зон вкидання у нападі й готовий був або відібрати шайбу або отримати пас і смертельним пострілом влупити у ворота. Лафонтен був майстром закидати від безпосередньої близькості до воріт, в грі за воротами, його очі завжди вміли знаходити вільного партнера. Боджер був універсалом на будь-якій позиції.
А Хаверчук був козирною картою команди, коли інші карти не спрацьовували. Він також міг грати на будь-якій позиції: вести боротьбу за шайбу з жорсткими оборонцями чи атакувати. Часто Хаверчук і Лафонтен вдвох могли обіграти команду й пошити її в дурні. Це дуже гарно виглядало з боку, з трибун. Коли ці двоє атакували, суперники автоматично починали відступати.
Хаверчук, певно, був найкращим центрфорвардом в історії "Баффало сейбрз", хоча іноді його і перевершував Лафонтен. Так чи інакше, але в Баффало пам'ятають Хаверчука як найбільшу "тиху" суперзірку в історії "шабель".
Справи нехокейніАле наперед кілька слів про той, так би мовити, далекий від хокею багаж, який надбав Дейл, граючи і живучи у Вінніпезі. Його слабинка – кіно. Особливо комедійного характеру, в яких багато пригод і метушні. Такі стрічки притаманні французькому кінематографу. Як тільки-но з'являлася можливість, Хаверчук йшов в кінотеатр й там поринав у забуття. Він завжди був (і є таким досі) поціновувачем гарного й дотепного жарту. Цю рису він перейняв від батька, який незалежно від життєвих ситуацій зберігає вміння віджартуватися від них.
Під час таких вилазок у світ він забував про лід, про запеклу боротьбу… Зі своєю дружиною, так само як він українкою за походженням, Кристал Скуба (пізніше вона взяла прізвище чоловіка) він познайомився якраз поза хокеєм – в одному з вінніпезьких клубів. Вона не належала до палких вболівальників "Вінніпег джетс", й тим більше до тих, хто бігає за автографами, але як і будь-яка жінка з цього міста, вона вважала своїм обов'язком відстежувати події в команді й була в курсі всіх "реактивних" новин. Так вони познайомилися, поступово "притерлися"… Церемонія вінчання пройшла в одній з українських православних церков Вінніпегу. Це було в 1988 році. Дізнавшись про одруження Дейла, тисячі людей вийшли на вулиці Вінніпегу, аби вкотре засвідчити своє ставлення до Дейла та його нареченої. У сторонніх перехожих виникало враження наче то одружувалися члени якоїсь королівської родини... Через рік у молодого подружжя народився перший хлопчик – Ерік.
Чи важко рости в тіні гігантів?Багато хто вважає, що якби не такі пасувальники, як Ярі Куррі та Марк Месьє, то "Номер перший" ніколи не став би власне "першим". Біля Хаверчука не було таких універсалів, здатних ловити "випадкову" шайбу й уміло нею розпоряджатися. Слабка сторона Вейна – гра в захисті. Він був ідеальним форвардом атакуючого плану, а от що стосується оборони, то він обирав тактику очікування "швидкого пасу" й волів не втягуватися в жорстку боротьбу під бортом. В якій би команді Грецькі не грав, вся команда працювала виключно на нього, на його швидкі ковзани і вмілу ключку. Командне мислення Хаверчука було на голову вище, аніж у Грецькі. Натомість, Хаверчук не цурався боротьби на "проблемних" ділянках майданчика й боровся за право заволодіти, як він її називає, "вільною шайбою". І ще один нюанс. Хаверчук значно краще за Грецькі грав на вкиданні в своїй зоні, принаймні частіше їх вигравав.
Одне з виграних Хаверчуком вкидань є одним з найвідоміших вкидань у хокейному світі. У 1987 році Дейл грав за збірну країни кленового листя в кубку Канади. Останній матч Канада-СРСР – один з найпам'ятніших в серії протистоянь цих двох збірних. За кілька секунд до кінця матчу при нічийному рахунку (3:3) він був на вкиданні в своїй зоні. На льоду також були Уейн Грецькі, Маріо Лемьє, Марк Месьє та Ларрі Мерфі. І Хаверчук виграв це вкидання. "Коли я стояв навпроти Валерія Каменського, то подумав, що найгіршим результатом буде нічия. Але все завершилося дуже вдало для нас." Грецькі, Лемьє та Мерфі розіграли швидку комбінацію й увірвалися в зону збірної СРСР. Воротар Сергій Мильников був безпорадним – 4:3. Хаверчука було визнано кращим гравцем матчу…
"Безперечно, Хаверчук завжди буде в числі кращих хокеїстів, його завжди поважатимуть колишні партнери та суперники, – сказав якось Уейн Грецкі. – Він грав дуже осмислено і збалансовано. Дейл вивів "Вінніпег джетс" на новий високий рівень. Він завжди був командним гравцем і усвідомлював свою відповідальність перед командою. Мене дуже вражає те, як Хаверчук умів мобілізувати свої сили і вміння у вирішальний момент, наприклад, наприкінці гри. Є деякі гравці, яким задля цього потрібна "розкачка" – 8 або 10 хвилин. А Хаверчук миттєво визначався, яким саме чином треба діяти. Він брав на себе відповідальність й уміло розпоряджався своїм природним вмінням бути там, де треба."
500-йУ 1995 році Дейл, ставши "вільним агентом", почав грати за "Сент-Луїс блюз". Буквально декілька місяців він носив форму "блюзменів". Тренери "музикантів" хотіли, щоб Хаверчук грав у невластивий для нього хокей – не універсальний. Наприклад, виходити на лід в меншості й грати від оборони, не думаючи про атаку. Дейлу такі установки були не до вподоби. Він також вважав, що тренери навмисно "обрізали" його ігровий час. Але тим не менше в "Сент-Луїс блюз" він залишив свій вагомий слід. Саме граючи за цей клуб, всі зрозуміли, що його ім'я золотими літерами буде прописано в історії НХЛ.
31 січня 1996 року Дейл закинув свою 500 шайбу. "Сент-Луїс блюз" грали на виїзді з "Торонто мейпл ліфз". 15 746 глядачів стоячи аплодували нашому герою. Ну то й що, що Хаверчук грав проти "кленових"? Він же родом з Торонто. Радісно плескав у долоні навіть тренер (він же генеральний менеджер) "блюзів" Майк Кінен, з яким у Хаверчука були непрості стосунки. (До речі, цікавий факт, Кінен був тренером Дейла на початку 1970-х років, коли той грав за хлопчачу команду "Oshawa Legionnaires".) 500-й гол – своєрідний пропуск в Зал слави хокею.
Глядачі побачили, як тихе Каченя, що завжди прагнуло бути в тіні, уникало надмірної уваги, виросло й стало справжнім Лебедем.
Це був вихід "двоє проти воротаря". Свою п'ятисоту шайбу забив кистьовим кидком з пасу Роба Пірсона в третьому періоді. Воротар Торонто Фелікс Потвін не встиг зреагувати на різкий кидок; шайба пролетіла повз його праве плече. Але Потвін не образився на Хаверчука. Для голкіпера пропустити такий гол також неабиякий подарунок долі. Фелікс зняв шолом, дістав з сітки шайбу, віддав її Дейлові й привітав його.
Без КубкуБуквально через кілька місяців Дейл опинився в "Філадельфії флайєрз".
Він відчував, що кар'єру от-от потрібно буде припинити – надто його бентежила травмована ще на початку 1990-х ліва нога. Коли Дейл зазнав це пошкодження, він фактично уже не міг грати на повну потужність від початку матчу до кінця. Раз на рік він лягав у лікарню і його обстежували лікарі. Вони (лікарі) невесело хитали головою: травма переросла в артрит. Довго так тривати не могло. І Хаверчук зрозумів, що "Філадельфія флайєрз" – це його останній шанс. Він був за крок до перемоги.
Вперше (і востаннє) Хаверчук потрапив у фінал Кубку Стенлі в 1997 році. "Флайєрз" зустрічалися з "Детройт ред вінгз". Команді з міста моторів знадобилося для перемоги лише 4 матчі. "Філадельфія" практично здалася без бою, хоча Дейл та його партнери Ерік Ліндрос та Джон Леклер (трійка "Legion of doom" – "Легіон знищення") грали зі 120-відсотковою віддачею.
"Я завжди говорив, що найкращі моменти в житті хокеїста – ті тридцять секунд або хвилина в роздягальні після завершення фінального матчу. Тільки посмішки, тільки радість, тільки задоволення. Я чотири рази пережив такі моменти – двічі в складі "Карнволл роялз", коли ми вигравали Меморіальний кубок, і двічі в складі збірної Канади, коли ми вигравали "Кубок Канади". Щодо Кубку Стенлі... Не тримав я його в руках. Мене багато хто запитував, які я мав відчуття, коли потрапив у фінал. Що я можу сказати? Нічого особливого я не відчував".
25 серпня 1997 року стало відомо, що Хаверчук припиняє кар'єру хокеїста. Біль у нозі змусила його зійти з дистанції. Біль був настільки сильним, що він не міг відштовхуватися лівою ногою під час гри і фактично ковзав лише однією – правою. "Мені було важко прийняти це рішення. Мій розум, думки були в хокеї, а організм відмовлявся грати, – з сумом ділиться спогадами Хаверчук. – Якби не травмована нога я б ще кілька сезонів відіграв."
Хаверчук пішов з хокею з доволі серйозним багажем: 1188 матчів, 518 голів, 891 результативних пасів (1409 очок). Дейл – автор доволі непересічного рекорду в НХЛ – п'ять результативних пасів протягом одного періоду (6 березня 1984р.). Хаверчук все ще залишається наймолодшим хокеїстом, народженим в Північній Америці, який у 18 років набрав в іграх НХЛ понад 100 очок. (У 1992 році фінський хокеїст Теммі Селяне відібрав у нього титул "юного снайпера світу".) Дейл брав участь у п'яти матчах "Всі зірки НХЛ".
В шести сезонах він набирав понад 100 очок. У 1982, 1986 та 1989 роках він в складі збірної Канади двічі вигравав бронзу та один раз срібло на чемпіонатах світу з хокею. У 1987 і 1991 році він разом зі збірною країни "кленового листя" вигравав Кубок Канади. На рахунку Хаверчука 14 хет-тріків… Вісімдесят очок за сезон – мрія сотень хокеїстів. Якщо Дейл завершував регулярний чемпіонат з таким показником, він вважав, що сезон був невдалим. Дейл пішов з хокею у 34-річному віці.
Восени 2001 року Хаверчук був введений у члени Зали хокейної слави. "Це – неабияка честь для мене. Я ніколи не думав, що увійду в Зал хокейної слави. Як на мене, щоб стати членом цього клубу треба бути Боббі Орром. І коли сьогодні його бачу й спілкуюся з ним, я відчуваю себе у порівнянні з ним дитиною. Адже він – Боббі Орр! Мені досі якось незвично, що я складаю компанію таким хокеїстам як Боббі Халл та Горді Хоу. Це – неймовірно!"
…Вінніпег прощався з Хаверчуком-хокеїстом 22 грудня 2000 року. Це не був спекотний день, яким місто 19 років тому зустрічало його на розі вулиць Портрейдж і Мейн. Однак і цього морозного дня було не менш тепло, аніж тоді. Від 22 грудня 2000 року Хаверчук – почесний громадянин Вінніпегу, його нагороджено "Ключем до серця континенту" (географічно Вінніпег розташований в центрі Північної Америки; згаданий "ключ" є чимось на кшталт "ключів від міста", які дарують міста видатним особистостям). А ввечері перед черговою грою місцевої команди "Маннітоба мус" з "Хьюстон еірс", хокейна громадськість міста повісила над стелею центральної льодової арени великий банер із прізвищем Хаверчука. "Дякуємо, Дейл" – виблискувало табло.
...на коняСьогодні подружжя Хаверчуків живе в містечку Оранжвіл (40 хвилин на авто від Торонто). Дейл та Кристал з головою занурилися у конярство. Чому? Кристал з дитинства закохана в коней. Її батьки мали невеличку ферму неподалік від Вінніпегу.
Ферму Хаверчуків можна знайти в інтернеті на сайті www.grandefarms.com. "Дейл не сприймає всі ці комп'ютери, електронні пошти, – розповідає молодша сестра Дейна Хаверчук. – Він віддає перевагу спілкуванню очі-в-очі. І тим більше він ніколи не проміняє свіже природне повітря на кімнатне. У нього і так багато турбот. Троє дітей. Старший Ерік, до речі, є голкіпером в одній з молодіжних команд і його успіхи дуже тішать батька і всіх нас. У нього багато роботи на фермі." Дейл вірить, що коли-небудь один з його скакунів виграє золото на Олімпіаді. "Може комусь з них вдасться стати справжнім чемпіоном, на відміну від мене", – сміється Хаверчук.
...
