ukrhockey.com
ХБК, жовтень-листопад 2008
Охлопков Андрій Дмитрович
42 роки, народився в м.Конотоп, Сумської області
Генеральний директор Групи компаній «Союз-Віктан»
Освіта:
1996 — Кримська академія природоохоронного і курортного будівництва. Факультет «Економіки і менеджменту»
2000 — Міжрегіональна академія управління персоналом
Професійна діяльність: 1994 засновник та незмінний керівник компанії “Союз-Віктан”.
Сімейний стан: одружений, має трьох дітей
Захоплення: гірські лижі.
Група компаній «Союз-Віктан»
Сьогодні — це важливий гравець світового алкогольного ринку, один із найбільших виробників лікеро-горілчаних напоїв в СНД. Підприємство засноване в 1994-му році ще на етапі формування вітчизняного ринку алкоголю. Основні виробничі потужності розташовані в місті Сімферополь (АР Крим, Україна), на одному із найбільших в Європі алкогольних заводів, що був відкритий в 2000-му році. Компанія також має виробничі потужності
в місті Руза (Московська область, Росія). Компанія є визнаним новатором на алкогольному ринку — першою відкрила власне виробництво, першою в Україні запровадила міжнародний стандарт якості ISO 9001 і міжнародний стандарт безпеки харчової продукції ISO 22000:2005.
Основний бізнес компанії - виробництво та дистриб’юція алкогольних напоїв. В асортименті горілки ТМ «Союз-Віктан», «Medoff», «Мърная», а також слабоалкогольні негазовані напої ТМ «Longer».
В системі світового хокею :
- перша вітчизняна компанія, яка стала офіційним партнером Міжнародної федерації хокею (IIHF) і офіційним спонсором чемпіонатів світу з хокею 2004-2011 років;
- першою з вітчизняних компаній стала Генеральним партнером Федерації хокею України сезонів 2005-2006 років та Генеральним спонсором Федерації хокею України сезонів 2008-2009;
- Генеральний спонсор TV-трансляцій чемпіонату світу з хокею 2000, 2003, 2006 років в Україні і Росії;
- неодноразовий Генеральний спонсор і організатор хокейних турнірів «Євро Хокей Челендж»;
- підтримує розвиток хокею у всьому світі – в 2005-му році компанія стала Титульним партнером Федерації хокею Росії (ФХР), збірної Росії та чемпіонату Росії з хокею у російській Суперлізі сезону 2005-2006 років;
- підтримує важливі хокейні події на території СНД - за сприяння компанії відбувся прощальний матч Ігоря Ларіонова “Зірки Росії проти зірок світу” та приїзд в СНД хокейної команди ветеранів «Detroit Red Wings»;
- в 2006-му році компанія організувала грандіозне шоу з приїзду в Україну легендарного Кубку Стенлі, який виборов клуб НХЛ «Кароліна Харікейнз», в складі якого протягом сезону грав киянин Антон Бабчук.[/b]
— Андрію Дмитровичу, вітаємо також Вас і весь колектив «Союз-Віктан» з поверненням у вітчизняний хокей! Ми знаємо, що було підписано річну угоду з ФХУ.— Дякую, але ми, власне, нікуди з українського хокею і не йшли. Договір з Федерацією подовжений ще в березні цього року. Хіба що у нас змінився статус — тепер ми Генеральний спонсор. Мені, зізнаюсь чесно, не дуже ця назва подобається. Тому що, особисто я, враховуючи жалюгідний стан вітчизняного хокею, не сприймаю наше співробітництво з Федерацією, як спонсорство або якийсь маркетинговий інструмент. Компанія просто вкладає певну суму протягом дуже важливого перехідного моменту.
На скільки мені відомо, протягом останнього року, було достатньо багато ініціатив з боку керівництва Федерації, зокрема розроблена, підготовлена, а згодом й ухвалена Кабінетом Міністрів державна програма розвитку хокею. Якщо ця програма дійсно запрацює, якщо
керівництво ФХУ збереже такий же оптимізм і наполегливість в реалізації цієї програми — впевнений, ми не даремно підтримали наш хокей в складні роки. Я оптиміст. Якщо дивитись на сьогоднішню гру київського «Сокола», то не все ще втрачено. Ми були на декількох чемпіонатах світу, бачили гру наших хокеїстів. По суті, наша збірна на кожному чемпіонаті світу здійснює подвиг! Багато хто говорить, що хокею в країні немає, але при цьому щороку збірні України присутні в світових хокейних змаганнях.
— Які були передумови підписання цієї угоди? Які головні пункти?— Насамперед, ми не стали робити зайве «паблісіті» на підписанні договору. Кошти спрямовані на практичні цілі — підтримка національної збірної з хокею для її потрапляння на Олімпійські ігри в Ванкувері, повернення в групу А чемпіонату світу, на розвиток дитячого і юнацького хокею і на розвиток українського хокею в цілому.
А передумови для підписання такого договору очевидні — український хокей перебуває на стадії зламного моменту. Як кажуть: «або пан, або пропав». І сьогодні своєю підтримкою ми намагаємось залучити увагу держави до українського хокею. Спорт, що формує міцний
командний дух, і який надає можливість виховувати справжні чоловічі якості, заслуговує того, аби бути популярним. За часи Радянського Союзу льодові баталії притягували до екранів мільйони людей. Зараз хокей в Україні незаслужено забутий. Але, я впевнений, що якщо на державному рівні будуть створені умови для комерційного розвитку хокею, знайдуться люди, які здатні будуть повернути Україну в світову хокейну еліту. Тим більше, що у всьому світі хокей — це дуже прибутковий бізнес. Але нам поки що до цього далеко.
Національний хокей починається з дитячих шкіл. Як тільки будуть з’являтися ковзанки, повірте — кількість пацанів на вулицях зменшиться. Вони підуть на хокей! Адже інтерес до хокею в країні є. В 2004, 2006 роках, коли Кубок Стенлі на одну добу привозили до Києва Руслан Федотенко і Антон Бабчук, десятки тисяч вболівальників прийшли подивитись на легендарний трофей. Я думаю, що ці події змусили подумати про хокей багатьох хлопчаків. З нашого боку у 2006-му році ми зробили з цього національну подію — був і проїзд Кубку по місту, і зустріч Антона з вболівальниками. Сюжети про подію були в усіх новинах.
— Компанія «Союз-Вiктан» — перша вітчизняна компанія, яка зробила спонсорство хокею частиною своєї маркетингової стратегії. Ще в 2004-му році «Союз-Віктан» стала партнером IIHF, і офіційним спонсором чемпіонатів світу з хокею. Чому саме хокей Ви обрали для підтримки? — Ну, про хокей можна говорити довго. Ми всі родом з Радянського Союзу, і любов до цього виду спорту закладена у нас в генах. Хокей, я вважаю, самий видовищний ігровий вид спорту. І якщо хокей подобається нашим споживачам — наша присутність в цьому спорті цілком логічна…
Розумієте, сьогодні український бізнес вже вийшов на якісно новий рівень і вітчизняні компанії починають використовувати нові засоби просування. Звичайно, ввійти в хокей — спорт нашої цільової аудиторії, було, насамперед, вдалим маркетинговим ходом. Особливо на території Росії, де популярність хокею і сьогодні дуже висока і прирівнюється до популярності футболу. Вперше наші логотипи з’явились на чемпіонаті світу в Празі, і про нас заговорили не як про українського виробника, а як про повноправного гравця на світовому алкогольному ринку. Адже IIHF з великою осторогою підходить до вибору спонсорів своїх акцій, а тим більше при встановленні довгострокових партнерських відносин. У випадку з «Союз-Віктан» спрацювала і репутація компанії на європейському ринку і (знаність) відомість торгової марки.
А в Україні, наша підтримка носить не маркетинговий, а меценатський, ну або соціальний характер. Адже всім зрозуміло, що український хокей переживає не найкращі часи — і підтримка йому край необхідна. Підтримка хокею в Україні не надає нам ні фінансових, ні маркетингових, ні податкових вигод. Можливо я повторююсь, але це, нехай і невелика, ініціатива утримати цей вид спорту в фокусі громадської уваги. Інше питання, що самотужки нам це навряд чи вдасться — потрібна серйозна державна програма і зовсім інші бюджети.
— Чи самі грали в хокей? І взагалі, яке ставлення до хокею всередині компанії? — Я родом з Криму, з льодовими майданчиками там, як вам відомо, не склалося. Так що, я не зовсім впевнено стою на ковзанах. Але, в компанії є невелика команда топ-менеджерів, які регулярно грають в хокей.
Принаймні, все дороге спорядження вони купили ще пару років тому (сміється). Бачив кілька разів їхню гру — звичайно, це виглядає більше як активний відпочинок, ніж серйозне тренування.
А в цілому ми більше активні вболівальники, ніж спортсмени. На кожному чемпіонаті світу присутня доволі велика команда з «Союз-Віктану» з родинами і друзями. Я на чемпіонаті світу в Ризі був зі своїм сином, тоді йому було 5 років — говорить, що йому дуже сподобалось.
До Риги також ми возили велику групу українських журналістів, до речі, не тільки, які пишуть про спорт. Ми намагалися показати, хоча б представникам ЗМІ, як повинна виглядати справжня гра, інфраструктура, сервіс біля арен. Адже більшість наших співвітчизників в кращому випадку асоціюють хокей з Палацом Спорту...
— Розкрийте, будь-ласка, таємницю, як взагалі Ви почали займатися бізнесом? Не кожний міг наважитися започаткувати таку серйозну справу в неспокійні дев’яності роки?— Вперше я зайнявся бізнесом у 1988 році, коли з’явились першi кооперативи. Прийшов з армії, зі вступом в інститут не склалося, — і я влаштувався працювати на завод. Спочатку, складальником радіоапаратури, а пізніше перейшов до наладчиків, тому що це було цікавіше і зарплатня більша. А потім друзі запропонували попрацювати в кооперативі, який займався, не повірите, системами вентиляції і кондиціонування повітря. В 1990-му році я з партнерами вже відкрив свій власний кооператив і став його головою. Ми орендували майстерні в одному з будівельних управлінь в Сімферополі аби робити бетонні блоки. Сировину брали в управлінні по непоганим цінам, і тому отримували досить конкурентноздатний товар нормальної якості. Пізніше організували ще і цех з виробництва дзеркал. Але, цей бізнес змушені були звернути, коли кооперативам скасували пільги та збільшили податки. Дрібне виробництво стало неконкурентоспроможним. Але до того часу ми вже потрохи намагались торгувати кримськими винами. Згодом (початок 90-х) побачили перспективу продавати горілку в Росію. Тоді була унікальна ситуація. З горілчаного експорту в Україні не брали жодних податків. І з горілчаного імпорту в Росії теж не брали податків. Акциз не існував ні з тієї, ні з цієї сторони. І наша горілчана промисловість «пихтіла» на всі 150 відсотків своїх можливостей. Росія забирала все.
Спочатку ми розміщували замовлення на інших підприємствах. А своє виробництво організували в 1994-му році. Воно було невеликим — в орендованих приміщеннях радгоспу в Бахчисарайському районі. Робили добре всім знайому радянську горілку «Русская». А «Союз-Віктан» з’явився набагато пізніше.
— Це, до речі, дуже цікаво, бо ходить багато чуток щодо засновників компанії, та про різні трактування назви «Союз-Віктан». А можна, так би мовити, з першого джерела поцікавитися і з’ясувати, як виникла компанія та назва «Союз-Віктан»?— Насправді назва «Союз-Віктан» була вигадана в 1994-му році протягом 10 хвилин. Ніхто тоді не замислювався про брендінг. Ми просто нарекли компанію від імен двох засновників компанії Віктора Удовенко і Андрія Охлопкова. А торгова марка «Союз-Віктан» була зареєстрована в 1996-му році, а на ринку України з’явилась у 1997-му. Скажу відверто, кошти зі сторони до нас ніколи не приходили. Ми реінвестували власний прибуток і користувались кредитами. Бізнес розвивали поступово. Спочатку був цех, потім — маленький завод, в 1997-му році — завод вже в самому Сімферополі. Ще через два роки — новий завод більших масштабів, який, власне, сьогодні є нашим головним виробником в Україні. Він починав випускати продукцію, коли ще не було закінчене зовнішнє оздоблення.
— У 14 років існування Компанії вмістився шлях, який інші корпорації проходили не одне десятиліття. Компанія довела свою життєстійкість, в чому полягає головний секрет успішного розвитку? Секрет успіху від Андрія Охлопкова?— Я би не став говорити про успіх особисто Андрія Охлопкова, я б сказав про успіх «Союз-Віктан». Тому що основою нашої компанії завжди була команда професіоналів. Основний кістяк керівництва компанії — це люди, які створили «Союз-Віктан» в 1994-му році. Таких на фірмі більше одного десятка. Наприклад, працює родина технологів Григоренко. Чоловік — головний технолог, його дружина — керівник лабораторії. Вони в свій час створили найкращий, я вважаю, продукт, і продовжують вести його — тримати марку.
З 1994-го року і до сьогодні в компанії працюють люди, які є фундаментом, на яких можна покластися. Директор по маркетингу, фінансовий директор, директор по виробництву пройшли весь шлях становлення компанії, буквально з моменту виробництва і продажу першої пляшки горілки. Ми зростали всі разом паралельно з компанією і знання, необхідні для ведення бізнесу, особливості технологічних моментів були придбані нами паралельно, «на ходу», і тепер можу сказати, що кістяк компанії — це висококласні фахівці.
А якщо говорити про стратегію розвитку компанії в цілому, то вона скоріше нагадувала зростаюче дерево: в залежності від темпів росту з’являлися нові плани, нові напрями, хоча це все було підпорядковано єдиній ідеї — виробляти і продавати алкогольну продукцію. Спочатку наша стратегія фокусувалась на горілчаному напрямі, потім ми її розширили і стали вже алкогольною компанією у зв’язку з тим, що з’явились слабоалкогольні напої, коньяк, розширився винний ряд. Один час ми позиціонували як українська компанія, пізніше почали продавати свою продукцію на території Росії, вирішивши стати також і російським виробником, після чого в підмосковній Рузі було придбано перший завод. Це дало нам право називатися міжнародною компанією, тим більше це підкріплялося і продажами не тільки в Росії, але і в країнах Європи і США.
А за яким принципом Ви формуєте команду сьогодні?— Як і в спорті — в першу чергу основним критерієм є професіоналізм співробітника, але і це мають бути достойні люди, відгуки про яких дуже добрі — адже їм прийдеться входити в сформовану команду, в компанію людей з вже сформованим своєрідним світосприйняттям, духом компанії.
Коли ми створювали російське представництво, там починали работу люди, які були перевірені в умовах работи на нашому ринку, які звикли працювати в жорстких умовах, і можу сказати, що відправляли ми співробітників в Росію без зайвих побоювань. Їх завданням було створити плацдарм і набрати нових співробітників. Тепер декілька років по тому в Росії вже сформувалась сильна команда спеціалістів, не перший рік працюючих в нашій компанії. А українські співробітники, по суті, свою місію там виконали — створили основу для розвитку компанії на чужому ринку, який тепер стає для нас вже своїм. За таким шляхом ми працюємо і в інших країнах.
Колись у «Союз-Віктан» був цілком хокейний слоган — «Світ належить першим». А як Ви вважаєте, чи можуть українці стати першими не тільки у виробництві горілчаних виробів, а і в хокеї? Що для цього потрібно?о потрібно?— Знову ж повторююсь, сьогодні зламний момент у долі українського хокею. Якщо держава зверне увагу на хокей і створить умови для розвитку — ситуацію можна зсунути з місця. Потрібна реалізація програми щодо будівництва хокейних полів, розвитку сильного вітчизняного чемпіонату, реанімацію дитячих хокейних шкіл. Все, насправді, дуже просто — потрібно створити умови для приходу в хокей крупного капіталу. Без інвесторів сьогодні не можливо ані будівництво ковзанок, ні утримання клубів. Для того, аби глядач пішов на хокей, потрібен видовищний і сильний внутрішній чемпіонат. Хокей може приносити гарні гроші, але в українському випадку потрібні дуже великі початкові інвестиції в клуби, гравців, інфраструктуру. А все це неможливо без грамотної і ефективної підтримки держави, і без створення умов для великих інвестицій у вітчизняний хокей.
На чемпіонаті світу цього року в Канадi, вболівальники бачили активну присутність компанії «Союз-Віктан», а як щодо майбутнього чемпіонату? На який період заплановане співробітництво з Міжнародною Федерацією Хокею?— Поки контракт з IIHF підписаний до 2011-го року, і звичайно, ми зацікавлені в активній присутності на хокейних полях найближчого швейцарського чемпіонату. Зараз активно вивчаються правові і організаційні нюанси. Так що давайте дочекаємось весни 2009-го року. Сподіваюсь і в Берні, і в Клотені ми також будемо помітні.
Чи варто київським вболівальникам очікувати цього року традиційного вже турніру «Союз-Віктан — Євро Хокей Челендж»?— В цьому році, на скільки я знаю, турнір розшириться за рахунок нових країн (їх вже 6), і частина змагань пройдуть і на сусідній білоруській землі. Так що, як бачите, все ж є плоди і нашої підтримки хокею. Майбутні відбірні матчі за вихід до фіналу Олімпіади 2010-го року і вдалий виступ на світовому форумі з поверненням в групу А -будуть для нас самою великою подякою від наших хокеїстів і тренерського складу. Свій внесок в організацію турніру ми, безумовно, внесемо…
Дуже дякуємо Вам за Ваш особистий внесок і інвестування компанією «Союз-Віктан» у розвиток найшвидшої гри планети — Його Величності Хокею! Також дякуємо, що знайшли час відповісти на наші запитання. Чи можете Ви особисто щось побажати нашому журналу? — Частіше виходити більшими тиражами, бути ще більш цікавими щодо змісту, можливо, навіть змінити формат у напрямі розважальних чоловічих журналів, які хотілось би купувати в кіосках, магазинах, супермаркетах. Бажаю журналу стати успішним комерційним підприємством! Дякую і великої вдачі всім читачам журналу «Хокей без кордонів!»
Дякуємо ! А ми Вам побажаємо постійних прибутків, невпинного зросту компанії, захоплення нових світових ринків, пальми першості на українському ринку і на світовій мапі гравців алкогольної промисловості, потужних інвестиційних вливань в розвиток українського хокею! Адже світ дійсно належить Першим, а найкраще народжується в Україні!
