ukrhockey.com
7 cічня 2012

7 січня виповнюються 90 років з дня народження уславленого радянського хокеїста Олімпійського чемпіона Євгена Бабича. Пропонуємо Ваші увазі статтю про легендарного хокеїста.



Опубліковано:
Журнал «Хокей без кордонів» № 1-2 (28-29) 2010

БАБИЧ ТА "ЗОЛОТІ ПОЛОГИ"

В останньому номері 2009 року журнал «Хокей без кордонів» публікував статтю про уславленого канадського захисника Дейва Бабича та його старшого брата Уейна Бабича*.
(див.http://www.ukrhockey.com/diaspora/278-dejjv-babich-abo-vusatijj-babs.html - прим. ukrhockey.com )
Ці два українці, які були народжені в Північній Америці, навряд чи багато згадували в своєму житті той факт, що за два-три десятиліття до їх блискучої кар’єри в НХЛ по той бік океану за «залізною стіною» в СРСР, з таким самим прізвищем існував хокеїст, з не менш блискучою кар’єрою, який грав в ту саму гру, за тими самими правилами, але в зовсім інший - радянський хокей…

*Українські прізвища часто повторюються. Вони свідчать про зайняття наших далеких предків, про їхні ремесла та фах. Більшість стародавніх ремесел на сьогодні забуті. На жаль, розповісти про значення твого прізвища можуть виключно історики чи філологи. Чи багато з Бабичів, наприклад, знають, про те, що їхній далекий предок був сільським акушером. Що бабич- акушер – не прочитаєш навіть у словниках української мови. Очевидно слово настільки давнє, що укладачі-мовники вирішили викинути його, як безнадійно втрачене. Але це слово можна знайти в словниках, які виходили в ХІХ ст., наприклад, у словнику за редакцією Куманця та Спілки.

Народився Євген Бабич у 1921 році, 7 січня в родині Макара Бабича в Москві. Він був другим сином в родині, в якій старшому за нього брату Миколі тоді було вже 5 років.

Ким був його батько, хто була його мати, як вони опинилися в Москві в роки громадянської війни та створення країни робітників і трудящих СРСР, наразі невідомо. Тим не менше відомий той факт, що особистий приклад старшого брата Миколи став для Євгена знаковим у виборі занять спортом, а саме футболом. В дитинстві з ранку до ночі він бешкетував у дворі на вулиці Песчаній, граючи у різних дворових змаганнях. Пізніше Євген займався в команді «Союзу кооперації і торгівлі». Був призваний до лав Червоної Армії в 1941 до початку Великої Вітчизняної війни. В 1942 був направлений до війскового училища в місто Горький, де після його закінчення був залишений викладачем. В цей час Євген грав у футбол в місцевому «Динамо», пізніше в московскому клубі "Бурєвєстнік" (хокей з м’ячем, футбол).
Перш ніж стати уславленим хокеїстом на льоду, Євген Бабич потрапив до складу у відому на всій території повоєнного СРСР футбольну «команду лейтенантів». В команді «ЦДКА ВВС» він провів 13 матчів, забив один гол і став чемпіоном СРСР з футболу.



З 1946 року Макар, як його називали товариші по команді, вже завоювавши 2 Кубки СРСР з російського хокею, переключається на хокей с шайбою. Зараз вже і не довідаєшся, хто вирішив поставити разом з ним в одну трійку нападу Боброва і Тарасова. Але факт залишається фактом: у 1948 році це перше радянське супертріо закинуло 97 шайб (всього в тому сезоні армійці закинули 108), з яких 22 були на рахунку Бабича. Скільки передач він зробив та потім ще зробить партнерам, так і залишиться таємницею, оскільки тоді, як в футболі, паси не рахувались.
Зі спогадів Анатолія Тарасова (рос.):
«Евгений, как никто другой в те годы, владел искусством тонкого паса, гордился, когда выкладывал шайбу на клюшку своему самому дорогому другу Всеволоду»…
Важко також сказати, скільки б ще проіснувала ця чемпіонська супертрійка, якщо б Василь Сталін- син генералісимуса, не вирішив створити хокейну суперкоманду. Так у 1949 народилась нова команда - ВВС МВО …
Але в січні 1950 року відбулася страшна трагедія - чи не найстрашніша за всю історію радянського хокею. Літак з командою Василя Сталіна зазнав під Свердловськом катастрофу. Всі хокеїсти команди ВВС загинули…
Долі було завгодно, аби Євгену Бабичу не встигли оформити документи на перехід до ВВС, а Бобров просто запізнився до вильоту. Ще один новобранець ВВС Віктор Шувалов не полетів до Челябінську лише тому, що тільки-но перейшов до ВВС з місцевого «Дзержинця».
Віктор Шувалов: (рос)
«В 1951-ом из ЦДСА в ВВС перешел Женька Бабич. Тогда и образовалась наша тройка: Бобров – Шувалов – Бабич. Переходил Женька трудно – Анатолий Тарасов не хотел его отпускать, Женька-то ведущий игрок, играл в сборной. Но переход Бабича после окончания сезона в ВВС был уже решен. Сезон он должен был доиграть в ЦДСА, так как был уже заигран за эту команду. ЦДСА выступал сильно, ребята рассчитывали на медали. Правила были такие – чтобы получить выигранную командой медаль чемпионата СССР, надо было принимать участие не менее чем в пятидесяти процентах всех матчей за сезон. А чтобы игра тебе была засчитана, надо было выходить хотя бы раз в каждом периоде. Тарасов Бабича два периода выпускает, команда выигрывает, а в третьем периоде Женьку не выпускает, и игра ему не засчитывается. Вот и получилось, что Женька не набрал нужного количества игр, а ЦДСА выиграл золотые медали. Бабич вроде играл, а медаль не получил.»

Ось так в 1951 році утворилася відома на весь світ нова супертрійка нападу. Супертрійка, завдяки якій ВВС тричі ставали чемпіонами СРСР, в якій Бабич був капітаном цієї команди, а збірна СРСР стала, згодом, найсильнішою збірною планети...
Бабич весь час щось вигадував, а багато з його ідей успішно втілювались іншими. Не даремно три сезони в СРСР Шувалов з Бобровим, не без допомоги «підносчика снарядів» Бабича ставали найкращими бомбардирами першості.
Віктор Шувалов: (рос)
«Играл Бабич очень виртуозно. Он всегда повторял, что один-единственный финт не прокормит, и постоянно что-то выдумывал. Все свои «новинки» он сам долго отрабатывал на тренировках, а потом и нас с Бобровым подключал к розыгрышу этих задуманных комбинаций».
Фірмовими витворами крайнього правого на льоду були його прориви по флангу, які стягували на себе захисників і ювелірний пас в центр – як правило, вільному Боброву. Також Бабичу належить комбінація з облишанням шайби. Бабич на повній швидкості йшов з шайбою на захисника, робив потужний замах, вся увага була на ньому. А шайба вже залишена Боброву. Вигадав цю комбінацію Бабич якось пізно вночі, і тут же розбудив по телефону Боброва, повідомивши йому про неї…
Макар весь час жив хокеєм і не уявляв собі, що, хокеїст може жити інакше. В 1953 році Бабич став чемпіоном Всесвітніх зимових студентських ігор та Заслуженим майстром спорту СРСР.

1954 – рік, коли збірна СРСР брала участь вперше в своїй історії на чемпіонаті світу з хокею у Швеції.
Віктор Шувалов: (рос)
«На чемпионате мира 54 года в финале нам предстояла игра с канадцами. Перед канадцами мы играли со шведами. Каток открытый. Первый период – лед нормальный, мы превосходили их и в скорости, и в коллективной игре. На второй период вышли – снег мокрый хлопьями повалил, невозможно шайбу протащить, каждые 10 минут чистили лед. Скорость наша пропала, все пропало. 1:0 проигрываем. Третий период идет, времени мало остается. Пробросили шайбу, Женька Бабич рванулся, забрал и прямо по воздуху мне ее набрасывает. Я на пятачке открываюсь, шайба прямо передо мной падает, я ее загребаю, как метлой, бросаю, она вратарю в плечо и переваливается в ворота – 1:1.» Цей напівзолотий пас і напівзолотий гол в підсумку дозволяли радянській дружині, в разі її перемоги над канадцям стати Чемпіонами світу з хокею!
В ніч перед грою з канадцями Бобров не спав. Поруч з ним сидів Бабич і міркував (рос): «Представь, Сева, люди утром включают радио и слышат: сенсация номер один: советские хоккеисты - чемпионы мира!»
На 11-й хвилині, розігруючи чисельну більшість, трійка Шувалов-Бобров-Бабич закидає другу шайбу 0:2. Стадіон мовчить. Він ще не готовий повірити в те, що сталося. Але коли ця супертрійка створила мінішедевр, де Бобров фінтом перегравши воротаря вразив ворота канадців, трибуни вибухнули! Цей гол виявився вирішальним! Радянські хокеїсти повірили в свої сили! На перерву канадці пішли, програючи 0:4. В роздягальні збірної СРСР – лишень гарячі очі, збуджені обличчя, жадоба ПЕРЕМОГИ! Врятувати матч північноамериканцям не вдалося: вони програли 2:7 ! Коли пролунав фінальний свисток, як потім згадає Бобров (рос.): «вверх полетели клюшки - они упали на лед беззвучно»! Стадіон ревів від шалу!..
Канадці першими привітали чемпіонів. Їх капітан Томас Кемпбел скаже: «Радянські хокеїсти блискуче провели гру. Ми просто не уявляли собі, що в хокей можна так грати! У вирішальному матчі ми були розгромлені. Нас вразили працездатність радянських хокеїстів, їх вміння вести гру в незвично стрімголовому темпі».
Феноменальний тріумф радянського хокею на його дебютному чемпіонаті світу у Швеції! Збірна СРСР, на чолі з її трійкою лідерів Бобров – Шувалов – Бабич вперше в історії стає чемпіонами світу!

Настав рік 1956. Тоді, також вперше в історії зимових Олімпіад її учасниками стали спортсмени СРСР. Вони сенсаційно вибороли впевнену перемогу в неофіційному командному заліку!



1956 - також став роком і вже історичного золотого дебюту школи радянського хокею на 7-х Зимових Олімпійських іграх. Разом з золотом Олімпіади хокеїсти збірної СРСР стали Чемпіонами світу і Європи!



Віктор Шувалов (рос.):
«Счет олимпийским голам открыл Женя Бабич. Это случилось в игре против сборной Швеции. Мы «горели» 0:1. Бабич сначала сравнял счет, а потом забил и вторую шайбу. В итоге наша команда выиграла 5:1».
Хокейний турнір VII зимових Олімпійских ігор 1956 (26 січня - 4 лютого) Кортина-д’Ампеццо, Італія. На першому етапі команди були розделені на три групи. Дві сильніші збірні з кожної групи грали між собою за призові місця.
В фіналі збірна СРСР переграла канадців з рахунком 2-0!
Євген Бабич провів всі 7 матчів та забив 2 голи. Скільки було ним зроблено результативних передач Боброву, який забив 9 голів та Шувалову - 5 шайб на Олімпіаді- 56, наразі невідомо.



В 1957 у Євгена Бабича з’явився шанс тріумфально завершити спортивну кар’єру. Чемпіонат світу і Європи вперше проводився на його батьківщині в Москві. Але … в грі з чехами Бабич отримав травму і додивлявся вже як глядач свій останній чемпіонат світу. В Москві збірна СРСР в підсумку стала віце-чемпіоном світу та Європи. Можливо, саме за відсутності Бабича ударна трійка була позбавлена свого диспетчера та радянська збірна, не програвши жодного матчу, здобула 2 нічиї (зі Швецією 4-4 та ЧССР 2-2), що в підсумку вивело її на друге після шведів місце.

Анатолій Тарасов якось скаже (рос.):
«Звено из трех Бобровых невозможно, а из трех Бабичей тройка получилась бы очень сильная».

Того ж року Бабич закінчив навчання в Ленінградському військовому інституті фізичної культури і спорту. В цей рік він також був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапору.

Згодом Бабичу, за сприяння Боброва, півроку вдалося попрацювати старшим тренером ЦСКА. Потім у кар’єрі Євгена були пітерский СКА, німецький «Форвертс», омський «Каучук». Складалася його тренерська кар’єра не дуже... Подейкують, що вже тоді у Бабича, невдоволеного своїми результатами, стали частенько здавати нерви. Хоча ніби ніяких тривожних сигналів про неблагополуччя в його родині не було. Разом з дружиною вони виховували сина, названого на честь брата Євгена - Миколою. Між іншим Микола Бабич знайшов себе в іншій сфері – він став висококласним перекладачем. З Бобровим Євгена об’єднувало чоловіче братерство. Вони немало «покуролєсілі» в молодості, тепер товаришували сім’ями. Бобров, неперевершений спортсмен, став потім і визначним тренером, чого не можна сказати про Бабича, якого ця обставина сильно пригнічувала.
В 72-му Боброва було призначено старшим тренером збірної СРСР, яка в вересні мала зустрітися з професіоналами НХЛ. Євген Бабич, зайвий раз розуміючи, що йому на відміну від друга, вже нічого подібного не світить на тренерській ниві, ранком вирушав в "Союзспортоб’єдінєніє", яке займалося організацією змагань і зборів за участю різних команд чи не зі всіх видів спорту. Працював уславлений Олімпійський чемпіон простим інструктором, поруч з офіцерами-відставниками та чиновниками-невдахами, які прийшли туди з різних спорттовариств. Його оточували люди, які були іншими. Дискомфорт в душі Бабича наростав… І настала розв’язка...
11 червня 1972 року, у неділю, в ванній кімнаті своєї квартири, коли нікого не було вдома, Євген Бабич, повісився…

Він був одним з перших, хто разом з товаришами по збірній поставив на коліна самих родоначальників хокею. На жаль, перемагати канадців, американців, шведів йому виявилось легше, ніж знайти себе за 15 років потому у повсякденному житті...

Євген Бабич був справжнім лицарем хокею, людиною, яка фанатично належала й була вірна йому безмежно. Природа не наділила його надвеликою силою. Але його неймовірна витривалість, швидкість, легкість у пересуванні - були наслідками неймовірного працелюбства та суто чоловічого честолюбства. Власне, як і його вражаюча наполегливість, непоступливість і постійне прагнення силової боротьби. Бобров стверджував, що мало хто з спортсменів тренувався настільки фанатично «ісступльонно», як Бабич. Чи потрібно було дивуватися його віртуозній техніці? Або тому, як проникливо він бачив гру, як нестандартно мислив? Безліч цікавих ідей постійно народжувались в його голові.

Всеволод Бобров (рос.):
«Бабич был истинным чемпионом трудолюбия, фанатиком среди фанатиков советского хоккея. Он - мыслитель хоккея, законодатель мод в нашей тройке, автор многих творческих открытий!».

Не забуваймо! Ім’я Євгена Бабича пов’язане, насамперед, з народженням самої всесвітньовідомої самобутньої школи радянського хокею! Він брав участь в пологах перших 2 перемог першостей світу та першого олімпійського золота цієї самонародженої школи! Він також був мозковим центром гри двох перших легендарних найсильніших чемпіонських радянських трійок нападу:
Бобров - Тарасов - Бабич
Бобров - Шувалов - Бабич

Так хто ж він, гордість московської школи радянського хокею, Євген Макарович Бабич? Корінний москвич з українським прізвищем чи радянський хокеїст - українець, народжений в Москві в 1921 році? Щоб там не було - його ім’я, безперечно, всім нам варто пам’ятати…



Євген Бабич - Олімпійський чемпіон, дворазовий чемпіон світу, триразовий чемпіон Європи, восьмиразовий чемпіон СРСР, автор 1-ї олімпійської шайби та перший олімпійський чемпіон в першій олімпійській збірній СРСР, яка у 1956 вперше в історії олімпійських ігор в фіналі здолала самих родоначальників хокею - канадців!


«Хокей без кордонів» ©

ukrhockey.com ©
...